Право Проживання в Неприватизованій Квартирі. Визнання Таким, що Втратив Право Проживання в Судовому Порядку.

Вселення в неприватизовану квартиру відбувається на підставі ордера. З моменту вселення особа набуває право проживання в квартирі і її може бути визнано такою, що втратила це право тільки в деяких, встановлених Житловим Кодексом України випадках. Наприклад, у разі тривалого не проживання в неприватизованій квартирі без поважних причин, громадянина може бути визнано таким, що втратив право проживання і його буде знято з реєстрації в судовому порядку. Такі випадки є нерідкими на сьогоднішній день.

Порядок, терміни визнання особи такою, що втратила право проживання, а також категорії осіб, яких не можна визнати такими, що втратили право користування приміщенням, регулюються Житловим кодексом України.

Житловий кодекс України.

Стаття 71. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору — судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу строком до трьох років — протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв’язку з навчанням (учні, студенти, сіажери, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном — протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3) приміщення дитини на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника — протягом усього часу їх перебування;

Якщо з будинку, квартири вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім’ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення ними повноліття і повернення від родичів , опікуна чи піклувальника, в окремих випадках — до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності;

4) виїзду в зв’язку з виконанням обов’язків опікуна (піклувальника) — протягом вего часу виконання цих обов’язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги — протягом усього часу перебування в них;

6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі;

7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі — протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі залишилися проживати інші члени сім’ї;

Якщо в будинку, квартирі не залишилися проживати інші члени сім’ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

 

Житловий кодекс України.

Стаття 72. Порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Часто буває, що громадянин, який виїхав кудись надовго,  після повернення дізнається, що було прийнято рішення суду, яким він визнаний таким, що втратив право проживання та на підставі нього був знятий з реєстрації, а в квартирі проживають інші люди, які вселені за ордером. Іноді  така квартира виявляється вже приватизованою новими власниками. На сьогоднішній день отримати рішення суду про визнання особи такою, що втратила право проживання досить просто, за умови його тривалого фактичного непроживання в квартирі.

По-перше, процесуально з серпня 2010 року була спрощена процедура повідомлення особи. За правилами цивільного процесуального судочинства повістка особі направляється за місцем реєстрації і, у випадку, відсутності такої особи за місцем реєстрації, вона вважається поінформованою належним чином. Звичайно, фактично не проживаюча за місцем реєстрації особа не може отримати повістку тому приймається заочне рішення — на основі наявних доказів і за відсутності особи. Копія рішення надсилається знову ж за місцем реєстрації, особа його знову не отримує і не оскаржить,  а рішення набирає законної сили. Після цього власник квартири на підставі рішення суду знімає з реєстрації особу, яка втратила право проживання і з чистою совістю видає ордер на вселення інших осіб. Вселені особи мають право приватизувати квартиру відразу ж, при наданні потрібного пакету документів.

Якщо така ситуація сталася, і громадянин повернувся і дізнався, що в його квартирі проживають нові люди, які до того ж є власниками вказаної квартири, ситуація не завжди і не зовсім безнадійна. Є шляхи вирішення і можливість повернення квартири в користування особи за умови поважності причин тривалого непроживання. Оскільки саме тривале непроживання (більше шести місяців згідно з наведеними статтями Житлового кодексу України) стало джерелом втрати права проживання. Якщо поважні причини є, особа може скасувати рішення суду, скасувати розпорядження про приватизацію (оскільки в цьому випадку воно буде вважатися виданим незаконно), вселитися знову в цю квартиру, відновити реєстрацію (так як зняття з реєстрації у цьому випадку теж буде незаконною) і надалі приватизувати квартиру на себе.

Що Таке Письмова Юридична Консультація. В Яких Випадках Потрібна Письмова Юридична Консультація?

Письмова юридична консультація має сенс тоді, коли Ви знаєте свої права і обов’язки в конкретній життєвій ситуації і в принципі здатні вирішити її самостійно, але Вам необхідно знати точні норми закону, що підтверджують Вашу позицію.

Наприклад, Ви йдете реєструвати своє місце проживання або місце проживання дитини до паспортиста (на сьогоднішній день — в Міграційну службу України), а з Вас починають вимагати перелік документів, про деякі з яких Ви точно знаєте (або інтуїтивно відчуваєте), що вони явно недоречні і недоцільні. Але паспортист (інший орган державної влади) наполегливо стверджує, що все перераховане є необхідним, при цьому посилаючись на неіснуючу інструкцію. У цьому випадку Вам потрібно мати посилання на законодавчі акти, які при всіх варіантах мають силу, вищу, ніж посадова інструкція (якщо така все ж є).

У юриста Ви зможете отримати підбірку законів у письмовому вигляді і вирішити свою проблему самостійно. Дуже часто органи влади, бачачи, що перед ними людина, яка хоч трохи розбирається в законодавстві, гамують своє завзяття до отримання мало потрібних довідок і документів та виконують свої обов’язки більш сумлінно і відповідально.

Письмова юридична консультація доцільна ще в тих випадках, коли життєва ситуація, яку необхідно прояснити з юридичної точки зору, занадто громіздка або охоплює кілька суміжних галузей права. Або просто Ви відчуваєте, що запам’ятати всі шляхи вирішення та обгрунтування їх з точки зору закону буде складно. У цих випадках письмова юридична консультація має позитивну сторону в тому, що Ви, ідучи від юриста, розраховуєте не тільки на свою пам’ять, а можете в будь-який момент подивитися законодавство і обгрунтування конкретно по Вашому питанню, маючи матеріальний носій інформації, що сприяє проведенню аналізу та позитивному результату справи.


Завдання Юриста на Юридичній Консультації

Кожен з нас хоча б раз у житті стикався з ситуацією, коли для прийняття правильного рішення необхідні юридичні знання. У деяких випадках ми діємо інтуїтивно і робимо вибір неусвідомлений, але правильний, іноді — свідомо обираємо більш складний і тривалий, але надійний шлях, періодично — помиляємося і тоді з’являється новий цикл питань, які необхідно вирішити максимально ефективно.

Приймати рішення і вибирати варіанти краще тоді, коли є інформація про наслідки того чи іншого кроку. Нерідко юридична консультація допомагає вибрати потрібний напрямок дій, заощадивши Ваші нерви, час і гроші. Знаючи відповіді на безліч питань, які неминуче зустрічаються в повсякденному житті — вступ у спадок, купівля-продаж будинку або квартири, розлучення, розділ майна, стягнення аліментів, вселення або виселення мешканця, реконструкція квартири або приватизація земельної ділянки та інші — Ви виберете оптимальний варіант конкретно для Вашої ситуації та зможете досягти результату самим прямим, швидким і економічно вигідним шляхом.

Проблему простіше попередити, ніж вирішувати. Перша і основна задача юридичної консультації — аналіз наслідків того чи іншого юридично значущого кроку і недопущення створення спірної ситуації, яка може спричинити додаткові витрати.

Якщо ж спірна ситуація вже виникла, ми перш за все радимо обміркувати позасудовий шлях вирішення проблеми — як правило, він найбільш економічний і нерідко ефективний. І тільки якщо це неможливо або недоцільно, рекомендуємо судовий процес, чітко обумовивши очікуваний результат.

Основне завдання юриста на юридичній консультації — аналіз безпосередньо Вашого питання в контексті чинного законодавства та надання варіантів вирішення та прогнозованих наслідків того чи іншого шляху. Далеко не завжди консультація є попереднім етапом до складання позову або представництва в суді. Ви самі вирішите, який шлях для Вас переважний — не виключено, що потрібний результат буде досягнутий Вами самостійно, використовуючи лише рекомендації, отримані на юридичній консультації.

Правда, не варто забувати про певну категорію справ, в яких юридичний досвід, професійні навички та вміння вчасно реагувати на процесуальні несподіванки може зіграти вирішальну роль. Може виявитися так, що Ви праві на тисячу відсотків з правової та моральної точки зору, але не помічений вчасно підступ з боку опонента або відсутність можливості донести до судді свою правову позицію під потрібним кутом зору, зведе нанівець всю силу і непорушність теоретичного виграшу справи.

Тому й один з передбачуваних результатів юридичної консультації, зокрема — розуміння того, що проблема вирішена і з юридичної точки зору все чітко і зрозуміло; бажання скласти позов за допомогою юриста з самостійним представництвом інтересів в суді; необхідність укладення договору на повний юридичний супровід справи — індивідуальний і залежить від безлічі факторів, які можуть бути з’ясовані лише в процесі проведення юррідіческой консультації. Це і обставини справи, і норми права, які застосовані в конкретному випадку, і Ваші особистісні індивідуальні якості, а також наявність тимчасових, і матеріальних ресурсів для самостійного вивчення всіх ньансів справи, і правозастосування юридичної практики. Багато що також залежить від так званої «занедбаності» справи — всіх юридично значущих дій, які вже були здійснені до консультації і походу до юриста. Провівши аналіз всіх зазначених факторів у сукупності юрист безумовно зможе порадити Вам індивідуальний і найбільш правильний підхід до Вашого питання.

Спадкування за Заповітом. Право на Обов’язкову Частку Спадкоємців за Законом.

Заповіт. Спадкування за заповітом. Вступ у спадщину за заповітом в Україні.

Законодавство України надає перевагу спадкоємцеві за заповітом перед спадкоємцями за законом. Спадкодавець за життя з тих чи інших причин може не бажати передавати спадщину прямими родичами (спадкоємцями за законом) або спадкоємцям пріоритетних черг, а віддавати перевагу спадкоємцю наступної черги або зовсім сторонній особі, яка не потрапляє до кола спадкоємців за законом.

У цьому випадку він може написати заповіт на все майно або на його частину (конкретну квартиру, будинок, машину, вклад у банку і т. п.) на користь конкретної особи. Крім цього, заповідач може вказати в заповіті спадкоємця за законом, якому він не бажає залишати спадок — навіть якщо така можливість йому надається (наприклад, спадкоємець за заповітом не прийме спадщину). У заповіті може бути встановлено умова для виникнення права на спадкування або призначення другого спадкоємеця на випадок, якщо перший помре до відкриття спадщини, не прийме спадщину або відмовиться від її прийняття.

Обов’язкова частка. Спадкоємці за законом, мають право на обов’язкову частку.

Але, незважаючи на таке широке поле для реалізації волі заповідача, надане йому законом, законодавець дещо обмежив її, залишивши право на обов’язкову частку певному колу спадкоємців.

У цю категорію спадкоємців потрапляють:

  • малолітні, неповнолітні діти,
  • повнолітні непрацездатні діти,
  • непрацездатний чоловік,
  • непрацездатні батьки.

Обов’язкова частка — це та частина спадщини, яка незалежно від наявності заповіту дістанеться спадкоємця за законом. Ця частина становить половину тієї частини, яку успадкував би зазначений спадкоємець, якби заповіт зовсім відсутнім.

Наприклад, складено заповіт на двокімнатну квартиру. Є три спадкоємця першої черги, один з яких має право на обов’язкову частку. У цьому випадку, за відсутності заповіту, кожному спадкоємцеві дісталася б 1/3 частину квартири. Отже, за наявності заповіту, спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку, дістанеться 1/6, спадкоємець за заповітом ж отримає 5/6 зазначеної квартири.

Право на обов’язкову частку регламентовано ч.1 ст.1241 ЦК України:

«Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, що мають істотне значення ».

Заповіт посвідчується у нотаріуса і вноситься в спадковий реєстр — електронну базу даних, яка містить відомості про заповіти і відкритих спадкових справах. Для написання заповіту правовстановлюючі документи на майно не потрібні, хоча у випадку конкретизації майна переважно їх мати для мінімізації помилок при вказівці адреси.

Якщо ж заповідач залишає заповіт на все майно, то в правовстановлюючих документах абсолютно немає потреби, більш того, правовстановлюючих документів може не бути, оскільки майно може з’явитися після написання заповіту та все одно буде успадковано спадкоємцем за заповітом. При формулюванні заповіту «на все майно» спадкоємець за заповітом буде вступати в спадщину на все майно, що належить заповідачеві на момент смерті — і не має значення, було у власності це майно на момент написання заповіту чи ні.

Після смерті спадкодавця спадкоємець за заповітом має переважне право на прийняття спадщини, якщо ж він не реалізує це право — право на прийняття спадщини з’явиться у спадкоємців за законом.

Вступ у Спадщину в Україні. Прийняття Спадщини. Оформлення Спадщини в Україні.

У 2013 році, як і в попередні роки, починаючи з 2004 року, спадкові правовідносини і порядок вступу в спадщину регулюються книгою 6 Цивільного кодексу України «Спадкове право».  Положення даного кодексу поширюються на випадки, коли спадщина відкрилася після 1 січня 2004 року або спадщина відкрилася до 1 січня 2004 року, але не була ніким прийнятою.  Відкриття спадщини збігається з моментом смерті. Таким чином, якщо день смерті  припадає на дату після 1 січня 2004 року — ми застосовуємо книгу 6 Цивільного кодексу 2004 року «Спадкове право».  Якщо ж особа померла до 1 січня 2004 року — вступ в спадок регулюється Цивільним кодексом УРСР 1963 року.

Як прийняти спадщину в Україні в 2013 році?  Порядок прийняття спадщини.

На сьогоднішній день існує два способи прийняття спадщини, в залежності від того, чи проживав спадкоємець із спадкодавцем на момент смерті , чи ні. І в першому і в другому випадку термін на прийняття спадщини — 6 місяців з моменту смерті, але порядок прийняття відрізняється.

Якщо спадкоємець проживав постійно із померлим.

Якщо спадкоємець проживав постійно із спадкодавцем, то з моменту відкриття спадщини він вважається таким, що прийняв спадщину. Йти до нотаріуса у строк, встановлений для прийняття спадщини (шість місяців з моменту смерті), спадкоємцю в даному випадку не потрібно. Не роблячи ніяких дій по прийняттю спадщини, він приймає спадщину «автоматично». Якщо ж спадкоємець не хоче приймати спадщину, йому слід вчинити активну дію — написати заяву про відмову. Для відмови від спадщини, так само, як і для прийняття, встановлено строк шість місяців — по закінченні цього терміну прийнятииспадщину, або відмовитися від неї буде вже неможливо.

Тому той спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на момент його смерті, може зайняти пасивну позицію, якщо він згоден прийняти спадщину і нічого протягом 6 місяців не вживати; або здійснити активну дію — відмовитися від спадщини шляхом написання заяви про відмову.

Прийняття спадщини такими особами регламентовано ч.3 ст.1268 ЦК України:

«Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього кодексу, не завив про відмову від нього».

Якщо спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на момент смерті.

Якщо спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на момент його смерті, то у нього немає зазначеної вище переваги — він не може вважатися прийняли спадщину «автоматично». Для прийняття спадщини йому слід протягом строку, встановленого для прийняття, подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу. Якщо ж спадкоємець не зробить цього, то по закінченні строку на прийняття спадщини він буде вважатися таким, що не прийняв спадщину.

Прийняття спадщини таким спадкоємцем регламентовано ч.1 ст.1269 ЦК України:

«Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини».

Чи можна прийняти спадщину, якщо пропущений термін? Термін на прийняття спадщини.

У відповідності з законодавством України прийняти спадщину, якщо пропущено строк, не можна, але існує можливість встановити додатковий строк на прийняття або отримати згоду спадкоємців. Якщо є спадкоємці, що вступили в спадщину, і вони не заперечують проти прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк, процедура досить проста — за їх згодою спадкоємець пише у нотаріуса заяву про прийняття спадщини і вступає у спадок нарівні з усіма.

Якщо ж інших спадкоємців немає або вони заперечують проти вступу до спадщини, то спадкоємцям, які пропустили строк — без судового процесу не обійтися. Необхідно буде довести поважність причин для пропуску строку на прийняття спадщини. Спадкоємцю слід подати заяву до суду про встановлення додаткового строку на прийняття спадщини. Якщо суд визнає причини поважними, то рішенням суду буде встановлено додатковий строк на прийняття спадщини. Протягом строку, зазначеного в рішенні суду, спадкоємець повинен піти до нотаріуса і написати заяву про прийняття спадщини. Спадкоємцю слід враховувати, що повторне встановлення додаткового строку на прийняття спадщини чинним законодавством України не передбачено, тому встановлений судом строк пропускати не можна.

Прийняття спадщини у разі пропуску строку на прийняття регламентовано ст.1272 ЦК України:

«1. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 цього кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв його.

2. З письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк на прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

3. За позовом спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяву на прийняття спадщини ».

Кому подавати заяву про прийняття спадщини. До якого нотаріуса потрібно звертатися для прийняття спадщини в Україні?

Заяву про прийняття спадщини, потрібно подавати нотаріусові за останнім місцем проживання спадкодавця. Якщо спадкодавець помер після другої половини 2009 року, оформлення спадщини може здійснюватися як в державній нотаріальній конторі, так і у приватного нотаріуса. Але необхідно, щоб нотаріус вів діяльність саме в тому нотаріальному окрузі, в якому проживав померлий. У невеликих містечках не існує дислокації по районах — працює кілька нотаріусів (а може і один), які здійснюють нотаріальну діяльність у межах всього міста. Тоді питання, де відкривати спадкову справу, не стоїть. У більш великих містах існує районна дислокація. Тому якщо спадкоємець звертається в державну нотаріальну контору, він може звернутися не в будь-яку, а тільки в ту, яка безпосередньо обслуговує ділянку, де проживав померлий. Приватні ж нотаріуси діють в межах всього міста Одеса. Отже, якщо померлий проживав в Одесі, то спадкоємець для відкриття спадщини може звернутися до будь-якого приватного нотаріуса, що працює в межах міста або в певну державну нотаріальну контору.

Виконавче Провадження. Порядок Дій для Виконання Судового Рішення

 

Будь-яке виконання судового рішення починається з відкриття виконавчого провадження.

Для того, щоб виконавче провадження було відкрито, Вам необхідно мати на руках виконавчий лист.

В залежності від органу, що видав документ або судочинства, в якому розглядалася справа, виконавчими документами можуть бути:


  • виконавчий лист, виданий судом,
  • наказ господарського суду,
  • судовий наказ,
  • виконавчий напис нотаріуса,
  • постанова суду або уповноваженого органу в справі про адміністративне правопорушення.

Якщо Ви виграли суд, рішення вступило в законну силу і підлягає виконанню, можна приступати до останньої стадії — примусового виконання рішення суду. Для цього Вам необхідно подати до канцелярії суду заяву на отримання виконавчого листа, отримати виконавчий лист і віднести його в виконавчу службу.

Виконавчі дії проводяться за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Вам потрібно спочатку визначитися з районом, в якому Ви будете подавати виконавчий лист. За деяким винятком, найчастіше це той же район, в якому розглядалася справа в суді, так як за загальним правилом цивільного судочинства позови до фізичної особи подаються за його зареєстрованим місцем проживання. Після того, як визначитеся з районом, у відділі виконавчої служби Вам потрібно буде написати заяву про примусове виконання рішення, на підставі якого виконавцем буде відкриватися виконавче провадження (Постанова про відкриття виконавчого провадження).

Не забувайте, що строк пред’явлення виконавчого листа до виконання — 1 рік, починаючи з наступного дня після набрання рішенням суду законної сили.

Термін проведення виконавчих дій шість місяців (для немайнових позовів — два місяці), який може перериватися відкладенням або призупиненням виконавчих дій на період проведення експертизи, оцінки майна, реалізації майна та в деяких інших випадках.

По закінченні терміну на добровільне виконання, державний виконавець приступає до проведення виконавчих дій. Конкретні дії, здійснювані виконавцем залежать від виду вимог, зазначених у виконавчому документі — це може бути стягнення боргу, виселення, вселення, відібрання дитини, усунення перешкод у користуванні майном. Порядок кожного з них описаний в законі «Про виконавче провадження» та включає обов’язкове документування державним виконавцем кожного проведеного виконавчої дії, що дає Вам, як стороні виконавчого провадження, можливість контролювати дії виконавця шляхом ознайомлення з матеріалами з подальшою подачею заяв, клопотань чи скарг, в залежності від конкретної ситуації.

Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця можуть подаватися начальнику відділу виконавчої служби, в управління Міністерства юстиції або до суду. Не забувайте, що частіше мета судового процесу — не сам судовий процес, і, як правило, не просто рішення суду на Вашу користь, а своєчасне виконання цього рішення суду. Тому завжди думайте при подачі позову, як сформулювати вимоги, щоб їх реально було виконати, а в процесі проведення виконавчих дій активно користуйтеся правами, наданими Вам Законом України «Про виконавче провадження», беріть участь, у міру можливості контролюйте державного виконавця, вимагайте письмових звітів про проведених виконавчих діях по Вашому виконавчим листом. Як крайній захід впливу — оскаржуйте дії або бездіяльності державного виконавця в суді.

Договір Довічного Утримання (Догляду)

Метою відчужувача у договорі довічного утримання є отримання довічного догляду взамін на передачу права власності набувача. На набувача ж покладається обов’язок утримувати відчужувача до його смерті, згідно з видом догляду та обсягами, встановленим договором. Це може бути щомісячне грошове утримання і певні види робіт: закупівля продуктів, прання, прибирання, купівля ліків та багато іншого.

Набувач стає власником нерухомого майна в момент підписання договору, але право розпорядження його обмежено до смерті відчужувача.

При підписанні даного договору нотаріус вносить його до реєстру обтяжень і робить помітку на екземплярі. Правомірної юридичної можливості передати право власності на річ третім особам у набувача немає.

У чому нестабільність даного договору?

У разі неналежного догляду або в разі, якщо відчужувач в один прекрасний момент визнає догляд неналежним або у нього просто змінилося суб’єктивне ставлення до набувача, він може відмовитися приймати догляд та утримання і звернутися до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання. Причому це може відбутися і через десять років після укладення договору, давності тут немає, так як правовідносини сторін тривають.

У суді нерідко літні люди-позивачі виграють такі позови.

По-перше, в договорі як правило види та обсяги догляду вказуються розмито і не конкретно, що тягне різне розуміння сторонами своїх прав і обов’язків.

По-друге, набувачі, в основному, не зберігають чеки, квитанції та інші докази надання догляду та довести належний догляд досить скрутно.

По-третє, за логікою законодавця, договір догляду закінчує свою дію зі смертю відчужувача, але юридичного механізму примусити особу приймати догляд за відсутності його волі не існує, тому з моменту подачі такого позову, у разі відсутності мирного вирішення спору між сторонами, фактичне виконання договору догляду надалі малоймовірно — відчужувач може просто не давати такої можливості.

Всі ці логічні аргументи, разом з фактичними обставинами кожної конкретної справи, оцінюються судом за внутрішнім переконанням і сказати достовірно чи буде ухвалено рішення про розірвання чи ні, не можна, але навіть якщо ні, то яким може бути подальше його виконання сторонами після судових тяжб і накопичився негативу?

Не може, тому потенційно, змінивши обґрунтування позову, відчужувач може звернутися до суду знову і шанси виграти у нього значно зростуть. Такі складнощі пов’язані з особливостями договору, які закладаються у фундамент його змісту при підписанні.

Договір спочатку є нестабільним — термін його дії має відкладальну, найчастіше непередбачувану умову, — смерть відчужувача, і, можливість його виконання, крім сумлінності самого набувача, залежить від суб’єктивної думки відчужувача і взаємовідносин сторін.

Для мінімізації ризиків при укладенні такого договору радимо вказувати якомога більш конкретно, до буквальних дрібниць: види догляду, суму, зміст, індексацію цієї суми, порядок надання догляду. У період виконання договору зберігати всі чеки і квитанції і збирати будь-які можливі докази, що підтверджують матеріальні і трудові витрати. Можливо, це дозволить Вам принаймні відшкодувати витрати.

Договір Дарування

За договором дарування одна сторона безоплатно передає іншій стороні належне їй майно у власність. Юридична особливість договору дарування — безоплатність. В договорі дарування не може бути встановлений обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника ту чи іншу дію — забезпечувати житлом, доглядом, передати взамін якусь річ або зробити якусь дію.

Очевидно, що договір дарування, будучи матеріально невигідним дарувальнику, за своєю суттю повинен приносити моральне задоволення — як будь-який подарунок. Тому такі операції найчастіше можливі між людьми, що мають приязні стосунки — між родичами, близькими знайомими, подружжям; саме в цих випадках можлива реальна, а не «прикрита» безоплатність.

З точки зору оподаткування, укладати договір дарування вигідніше, так як експертна оцінка не проводиться, а суми податків і зборів обчислюються від балансової вартості. Така ситуація сприяє укладенню удаваних договорів дарування — коли насправді укладається договір купівлі-продажу, оскільки обдаровуваний передає гроші. Податок на доходи фізичних осіб платить обдаровуваний і він складає 5% для осіб, які не є родичами першого ступеня спорідненості і 0% для родичів першого ступеня. Момент укладення договору і перехід права власності збігається з моментом підписання договору.

У відповідності зі ст.722 ЦК України, право власності виникає у обдаровуваного з моменту прийняття дарунка, але передача дару в даному випадку є символічною (дарувальник передає ключі від квартири та правовстановлюючі документи), а згода обдаровуваного набуває офіційну форму в момент підписання.

Договір дарування, на відміну від купівлі-продажу, не підлягає обов’язковому внесенню до реєстру правочинів, але все частіше на прохання сторін або за рекомендацією нотаріуса це робиться і є правильним, так як забезпечує додатковий механізм захисту угоди.

Як Визначити, в Який Суд Подавати Позов?

За загальним правилом цивільного судочинства підсудність визначається за місцезнаходженням відповідача (тієї особи, до якої пред’являється позов) — загальна підсудність.

Але з цього правила є винятки. У відповідності зі ст.114 Цивільного процесуального кодексу України позови стосовно спорів щодо нерухомого майна (квартири, будинки, земля), розглядаються районним судом за місцезнаходженням цього майна — в таких випадках діє виключна підсудність, яка є пріоритетною і не залежить від того, де проживає відповідач. Крім цього, деяка категорія справ може розглядатися в одному з судів за вибором позивача. За певних умов, в цю категорію можуть потрапляти позови про стягнення аліментів, про розірвання шлюбу, про відшкодування шкоди та інші. Детальніше про цю категорію справ та умовах, при яких можлива альтернативна підсудність, розповідається в ст.110 Цивільного процесуального кодексу України.

Загальних судів першої інстанції в м. Києві декілька. Ці суди є судами першої інстанції і розглядають справи відповідно до Цивільного процесуального кодексу України у спорах, що випливають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин.

З районом пов’язаний такий важливий фактор, як підсудність. Якщо позов поданий не до належного суду, то суддя не відкриє справу та поверне позов, вказавши, що підсудність вибрана неправильно. Тому перед тим, як подавати позов, необхідно насамперед визначити підсудність у відповідності зі ст.ст.108-114 Цивільного процесуального кодексу України — загальна (за місцем реєстрації відповідача), виключна (за місцезнаходженням майна) або альтернативна (за вибором позивача), а також район, в якому має розглядатися позов.

Крім цивільних справ, в районних судах розглядаються кримінальні справи і справи про адміністративні правопорушення.

Отже, перше, що необхідно знати — при подачі позовної заяви, відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу ми визначаємо загальну, альтернативну або виключну підсудність і вибираємо суд відповідного району, а також не забуваємо про підвідомчість районних судів — цивільні, кримінальні справи та справи про адміністративні правопорушення.